МЕТА: виховувати свідомих патріотів, які стануть гідними громадянами України; формувати в учнів почуття патріотизму, любові до свого народу, його історії та героїчного минулого; розвивати мотивацію, спрямовану на підготовку до захисту Вітчизни, на прикладі подвигу однолітків.
В1. Сьогодні ми свято вшановуємо тих, хто власним життям нашу юність зберіг.
В.2 До внесення Державного прапора України стояти струнко
Прапор України внести
В1.Годину пам’яті Небесної Сотні оголошується відкритою.
Звучить ГІМН
В1. В моїм серці Україна –
Гарна рідна і єдина
Дух в ній прадідів живе
Скарб землі він береже.
Вишиванки прабабусь
Колисаночки матусь.
В.2 Думи кобзарів старих,
запальні серця малих,
Українське слово й пісня,
Що звучить ласкаво й грізно.
Ось така моя країна
Мила серцю єдина Україна.
В.3. Українка я є, і ніким у житті вже не буду.
Бо, як мати, держава у мене одна
І її я не зраджу, не продам – чуєте, люди,
Бо моя Батьківщина – мені Богом дана.
Хлопець.
Я – українець! Дуже гордий з цього,
Несу у світ традиції свої
Для себе в Бога не прошу нічого,
Все в мене є: і гори, і гаї,
Поля родючі, повноводні ріки,
Озера сині, чисті небеса…
Я син землі від роду і навіки,
В краю, де поруч казка і краса.
Дівчина.
Пишаюсь тим, що я вкраїнка
Вкраїнці прадід мій і дід,
Що славної землі я стебелинка,
Що мій козацький гордий рід.
Пишаюсь генієм Шевченка
І Стусом, й величчю Франка,
Що моя мова, як сопілка,
Співуча, ніжна, чарівна.
О як люблю тебе, Вкраїно,
Моя ти матінко свята,
В щасливу непогожу днину,
Бо ти у мене лиш одна.
В.1. Щасливі ми , що народилися на такій чудовій, багатій, мальовничі землі, на нашій славні Україні! Тут жили наші діди і прадіди, тут живуть наші батьки, тут корені роду українського.
В.1. Нема життя без України, бо Україна – це мати, яку не обирають, бо Україна – це пісня, яка вічна на цій землі.
В.2 Ми українці, повинні пишатися тим, що наша Україна ніколи не поневолювала інші народи, не вела загарбницькі війни, але лише захищала себе від ласих на чуже добро близьких і далеких сусідів.
В.1. Багато років ми не знали війни. Наш народ пишався тим, що у буремні 90-ті Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ще рік тому ми з вами не знали дуже багатьох слів пов′язаних з війною, тепер же майже кожну родину так чи інакше опалило полум’я військових дій.
В.2 Ще рік тому ми не особливо звертали увагу на слова «слава Україні – героям слава», а тепер ці слова нового змісту.
В.1 Нас уже не залякати
І нікому не здолати-
Українському народу
Вік не буде переводу!
В.2 Гей,Україно!
Встань за дочку, встань за сина!
Опівночі дзвонять дзвони-
На Майдан до оборони!
В.1. Темна хмара наступила,
Київ весь пітьма накрила-
В.2 Налетіли чорні круки
Щоб узять дітей на муки!
Вірш «Спочатку був… Майдан»
Майдан повстав, Майдан гудів…
На подвиг і відвагу
І з міст, і з сіл, і звідусіль
Ішов народ під стягом.
І революції ступні
На чорнозем ступали.
У церкві кожен дзвін дзвенів,
Щоб чули всі і знали.
Iшов народ за майбуття,
Долав стежки і траси,
Не за жебрацтво, за життя
Повстали Львів, Черкаси.
Гримить Житомир, кличе Київ,
Від заходу до сходу,
Від Сумщини і до Волині
Лунає гімн свободи.
В серцях горить одна мета,
Щоб в вільній Україні,
Де поля смужка золота
З’єдналась з небом синім,
Воскресла воля, щезнув пан,
Щоб у новій країні
Громадянин майбутнє мав –
Старий, студент, дитина.
Щоб не гнобили не цурались,
Як то було віками.
Вікно в Європу пробивали
Піснями й кулаками,
В холодний день, голодну ніч
З молитвами і гаслом,
Рука в руці і пліч-о-пліч,
Доки вогонь не згасне…
Та дорога була ціна
За патріотів подвиг.
Чий гріх, чий біль, чия вина?
Небесна впала сотня.
В.1. Материнський біль
(розпач матері після розгону
«Беркутом» Майдану, 1 грудня 2013 р.)
Та ж я споряджала єдиного сина,
Щоб матір і батька від злого беріг,
Щоб в мирі і спокої спала країна,
Щоб духом орлиним гордитися міг.
То, що ж мало статися, хто мені скаже,
Щоб мрія моя білим димом пішла?
Невже сподівалась, що каменем ляже,
Що рідну кровинку на вік прокляла?...
…Ми просто стояли під прапором миру –
За краще життя, за майбутнє дітей –
Всі ті, хто в цім світі не казяться «з жиру»,
По-людськи просили життя для людей.
Стояли в надії під стягом Європи,
І гріла нас пісня, і слово вело –
Аж поки з’явились новітні “циклопи”
Й зі скриньки Пандори не вилізло зло.
Під крик командирів кийки засвистали…
Упала в крові… Наступали вони!
І враз я – О Господи! – сина впізнала:
Латала сама осоружні штани!
А він не впізнав! І у гаморі тому
Не чув, як волала я: - Сину, не бий!!!...
І погляд його крізь забрало шолому
Скляним був, і сам він зробився – глухий.
… Бодай же ви, виродки, щастя не знали –
Цій владі звірячій відміряно час!
Ви сина єдиного в мене забрали:
Прокляття моє материнське – на вас!
2.12.13=Олекса Бригас
В.2. Час зупинився..
То не день, і не рік..
Чий то син молодий впав на бруківку ....
Очі блакитні дивляться в задимлене небо,
- Не помирай хлопче, не сьогодні, не треба!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
(Гринь Олександра)
Вірш Віри Табаченко «Розмова з Кобзарем»
Тарасе, плачеш разом з нами…
На домовини впали матері.
Ну як же так? В твій час було теж саме,
Й тепер могили свіжі на землі.
Кобзарю, вбили вірменина.
Він, як молитву твій «Кобзар» читав.
Заплакала за ним вся Україна.
А кат московський руки потирав…
Забрали все. Ще й насміхались з тебе.
До «Заповіту» втерли кізяки.
Продали землю, ще хотіли – небо,
На Храмах наших ставили зірки.
А ти хотів, щоб квітла Україна.
Вона й цвіла за владним парканом.
А наша поселялася родина
На цвинтарях новеньких за селом.
В ту ніч, Тарасе, я не спав. Молився.
І дзвін Михайлівський просив: не руш!
В ту ніч у ката біс вселився.
Його купили за великий куш.
Тебе віддали у солдати.
Нам снайпер в голову стріляв…
Скажи, Кобзарю, мушу знати,
Хто нам недолю таку дав.
… Врага не буде супостата
Скажи, коли? Скажи мені.
Коли ж то будуть син і мати
Вже на оновленій землі.
Слова «Слава Україні – Героям слава» перестали бути просто вітанням це вже віддання шани найкращим, котрі у найважливіший момент нашої держави не злякалися і пожертвували собою заради своєї Батьківщини.
Вірш «Стояв, немов Ісус перед Пелатом»
Стояв, немов Ісус перед Пелатом,
Нагий, лиш без тернового вінця,
І голову так гордо перед катом тримав
Терпів знущання до кінця.
Знущались довго, думали зламають.
Яке приниження цей чоловік терпів
Та хай кати усі запам′ятають
Не так то просто знищить козаків.
Не так то просто волю відібрати
І на коліна кинути народ.
Бо вся Вкраїна, то є рідна хата.
Твоя й моя, а не чужих господ.
Відважний лицарю Вкраїни
В Твоїй поставі сила, гордість, дух,
І хай як лист, тремтять усі чужинці,
Бо український дух сильніше мук.
Нескорений вкраїнський мужній сину!
Якби усі були такі , як ти,
То був би лад давно на Україні,
А не вінки і сльози, і хрести.
В.1. Коли перед очима кадри новин, фото поранених та загиблих героїв, ми розуміємо, що вислів»душу й тіло ми положим за нашу свободу» став для сучасної історії української нації не просто словами гімну, це стало станом душі»
В.2. Не обійшла біда і Тернопільщину. Чорним вороном влетіла вона у наші душі, наші родини, наші домівки.
В.1. Голоднюк Устим Володимирович 12 серпня 1994р., місто Збараж, Тернопільська область. 20 лютого 2014р. помер у готелі «Україна» внаслідок вогнепального поранення в голову.
В.2 Войтович Назар Юрійович 2 червня 1996р., на момент вбивства неповнолітній, с. Травневе, Збаразький р-н, Тернопільська обл. 20 лютого 2014р.за словами директора Тернопільського кооперативного коледжу Василя Макарчука, йому зателефонувала жінка, яка сказала, що тіло Назара перебуває в Михайлівському. Назар у цьому коледжі навчався на дизайнера. Школа села Травневе тепер носитиме його ім'я.
В.1. Капінос Олександр Анатолійович 10 березня 1984р., село Дунаїв, Кременецький район, Тернопільська область, активіст ВО «Свобода».Помер18 лютого 2014р. У 2012 році витримав 12 днів без їжі на знак протесту проти «мовного закону». — На майдан Сашко їздив періодично кілька разів. Під час сутичок на Грушевського 18 лютого в нього влучили гранатою— каже його друг Михайло Згар. — Йому пробили артерію. Сашка госпіталізували, але в лікарні він помер.
В.2 Мойсей Василь Михайлович 23 березня 1992р., с. Зубрець Бучацького району Тернопільської області, проживав у м. Ківерці, Волинська область. Приїхав на Майдан у Київ разом зі своїми побратимами в ніч з 18 на 19 лютого. Навчався в Університеті розвитку людини «Україна» у Луцьку на 4-му курсі. 20 лютого 2014р.помер у 17-й лікарні Києва від вогнепального поранення у грудну клітину. Вранці 20 лютого 2014 року на вулиці Інститутській у нього влучив снайпер. Хлопця не врятувало те, що він був у цивільному бронежилеті. Куля пошкодила важливі кровоносні судини.
В.1. Костенко Ігор Ігорович 31 грудня 1991р., с. Зубрець Бучацького району Тернопільської області, студент-географ, редактор української Вікіпедії. За два з половиною роки написав понад 280 статей. 10 серпня 2014 засновник "Вікіпедії" Джиммі Вейлз оголосив Ігора Костенка дописувачем року. Про присудження відзнаки було оголошено на церемонії закриття "Вікіманії" - щорічної конференції, яка збирає дописувачів та активістів проекту з усього світу. Пан Вейлз зазначив, що історія Ігоря Костенка справила на нього глибоке враження. 20 лютого 2014р. був убитий в районі Жовтневого палацу. За словами його друга Володимира, який переносив тіло Ігоря, його ноги були побиті «так що їх можна було зав'язати на вузол».
В.1. Слободян Тарас Ігорович нар. 10 грудня 1982 р., Тернопіль дата смерті невідома (наразі батьки чекають остаточного висновку другої експертизи — тернопільської). Похований 05.03.2014 на Микулинецькому цвинтарі в Тернополі. Похоронна процесія починалася з Підгороднього (з нового будинку родини). Хлопець перебував на Майдані у Києві, проте, потім безслідно зник (з грудня місяця місцеперебування невідоме). Знайшли його аж у березні на Сумщині в лісі, без кисті руки.
Читають учні 6 класу
Пливуть гроби по морю, як човни –
По морю рук, по морю сліз і гніву.
Пливуть в човнах розтерзані сини
На хвилі молитов і переспіву.
І кожна мати плаче, і пече
Їй кожна рана у чужого сина.
Стоїть Донбас і Львів – плече в плече
І разом з нами плаче Україна.
Нехай же вам , герої, віддає
Святий Петро ключі від того раю,
Де убієнний ангелом стає,
Бо він герой. Герої не вмирють.
Герої не вмирають . Просто йдуть
Із поля бою – в небо . В лицарі - зі смерті.
Пливуть човни . Пливуть човни. Пливуть…
Героям слава – вписано у серці.
Вшануймо Героїв Небесної Сотні і всіх, хто віддав життя за Україну хвилиною мовчання.
Вірш «А сотню вже зустріли небеса…»
А сотню вже зустріли небеса…
Летіли легко, хоч Майдан ридав…
Із кров’ю перемішана сльоза,
А батько сина ще не відпускав…
Й заплакав Бог, побачивши загін:
Спереду – сотник, молодий, вродливий
І юний хлопчик в касці голубій,
І вчитель літній – сивий-сивий…
І рани їхні вже не їм болять…
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло…
Як крила ангела, злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла…
В.1. Герою Небесної Сотні, нашому землякові, Назару Войтовичу присвячується
Читають юнаки 11-х класів
Вірш Світлани Буяркевич «Матусю, пам’ятай мене живого»
Матусю, пам’ятай мене живого,
Бо навіть спам’ятатися не встиг,
Від кулі снайпера мені чужого
Я наймолодший з них, хто в землю ліг.
Пробач, завдав, голубко, тобі болю,
І чорну хустку доля одягла.
Я стану птахом, лісом і рікою –
Всім тим , ким би не став я за життя.
Я ніг твоїх торкнусь осіннім листом,
Ласкавим сонцем ляжу на лице,
До рук впаду калиновим намистом,
Проллюсь дощем весняним в озерце.
Я буду скрізь тебе охороняти,
Я буду білим ангелом твоїм.
Посмертно не хотів героєм стати –
Я вірив, що повернуся живим.
Матусю, пам’ятай мене малого…
Я так любив розмай твоїх пісень.
Із вас тепер найближче я до Бога,
Ночей немає… Тут є лише день.
Є лише світло, що не ранить очі,
Є лише радість, що дає тепло.
Я чую голос твій, що молить « Отче…»
Я бачу, нене, все наше село…
Матусю, пам’ятай мене красивим,
На тебе схожим, ластівко моя,
Я буду поміж Ангелів щасливим,
Тепер тут дім мій, тут моя сім’я .
Зі мною хлопці ті, що на Майдані
Під кулі неозброєними йшли,
Горів кривавий сніг, топився під ногами…
Та ми не стали на коліна, ні.
Матусю, пам’ятай мене щасливим,
Я стільки мрій в душі своїй плекав.
Нажаль не стану батьком, дідом сивим.
Залишусь юнаком, який життя не знав.
Та я любив всім серцем Україну –
Засмучену, веселу і святу.
Любив я землю, як малу дитину,
Колись я з неї цвітом проросту…
Матусю, пам’ятай мене живого…(разом)
В.1 Одного разу я прокинусь вранці рано,
Грайливо сонце буде небо цілувати,
Птахи за вікнами співатимуть сопрано,
А у кутку у чорній хустці… сива мати…
Мамочко, вибач за чорну хустину.
Автор вірша - Оксана Максимишин Корабель.
Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.
В.1 Приводом для написання цього вірша став сюжет ТСН про молоду жінку, в якої народився син через добу після загибелі її чоловіка.
« ... На місячній доріжці зустрілись дві душі…»
" ... На місячній доріжці зустрілись дві душі,
Одна - до Бога пішки, а інша – в грішний світ.
Одна – душа солдата, загиблого в бою,
А інша – немовляти, народжена в Раю.
І так би розминулись… але душа бійця
На іншу обернулась: знайоме щось з лиця.
Сказала: «Гей, малеча, а нумо, хлопче, стій!
А як ім’я, до речі, матусеньки твоїй?»
Душа же немовляти була як чистий сніг:
«Мене чекає мати, аби я вчасно встиг…
Казав Господь--Галина - таке її ім’я,
Ось-ось народить сина, а син її – то я!
Мене на Землю жити Господь благословив,
Я маю народитись… ти вже там пожив?» -
Так у бійця спитало майбутнє немовля,
(Воно ще знань не мало: що то таке – Земля?)
А той боєць «Галина» повторював ім’я …
Та це ж його дружина чекала немовля.
Сплили перед очима щасливі ті роки:
Як він ще був хлопчина й просив її руки…
Весілля і навчання, І пристрасті потік…
Він всі її бажання виконував, як міг.
Усе було чудово: вагітність – добрий знак!
І взяв він з жінки слово, що родиться козак!
А потім…сум в родині... в країну зло прийшло.
Галини очі сині зробилися, мов скло.
«Не йди – вона просила – Бо смерть гуляє там.
Скількох вже покосила, та їй тебе – не дам!»
Та він своїй дружині сказав приблизно так:
«Як друзів я покину, який же я козак?
Як гляну в очі сину, що з’явиться в цей рік?
Скажу, що в злу годину я за спідницю втік?»
Поцілував Галину і рушив на війну…
А потім..постріл в спину.. і запах полину….
Згадав боєць те стрімко й до немовля сказав:
«Ти бережи Галинку що краща буде з мам.
Пробач мені, дитино, вас з мамою підвів.
Та буду я невпинно з тобою з перших днів!
Дивитимусь із неба, як швидко ти ростеш,
А все що буде треба, в житті ти сам знайдеш.
Обнімемося ж, сину, тобі час йти в життя,
А я прикрию спину тобі із небуття»
На місячній доріжці невпинний душ потік:
Одні – до Бога пішки, хтось – в протилежний бік.
Народжуються діти, в воєнний час страшний,
І щоб їх захистити, хтось має йти у бій.
Але допоки в серці в жіночому любов,
Життя не перерветься, відроджуючись знов!
Автор: Людмила Лєгостаєва
Ти СОТНЯ СВЯТА із синів України
Ти варту небесну несеш
За вільну, єдину, міцну Україну
Від ворога нас вбережеш
Любого тирана, бандита і ката
СОТНЯ здолає за мить
Бо в неї за вільну Вкраїну
Серце від кулі щемить
Не буде в нас більше кривавих тиранів
Не буде в нас більше катів
Бо в нас є народ України і СОТНЯ НЕБЕСНИХ братів!!!
Домбровська Леся
23.02.2014 р.
Колись я приїду до Києва з сином...
Колись я приїду до Києва з сином...
Колись... Як цвістимуть каштани...
Під небом пройдемось високим і синім,
Пройдемось ошатним Майданом...
Торкнуся, припавши на мить на коліно,
Гладкого, новенького бруку...
- Він все ще гарячий! Це так неймовірно!
Давай! Приклади свою руку...
- То сонце нагріло! - і в сина усмішці
Шукатиму трохи розради...
- Ні сину, не сонце... На цьому ось місці
Горіли колись барикади...
Людей, що піднялись на ці барикади,
Ніщо не могло подолати!
Ніякої сили не було у влади,
Лиш страх, брудні гроші і ґрати...
І люди боролись... І найсміливіші
Дивилися снайперу в дуло...
І лилася кров... Але найголовніше, -
Війни в Україні не було!
Ось там можна їх імена прочитати,
Я всіх називати не стану...
- А що там? Чому стільки квітів там, тату?
- Це стелла Героїв Майдану...
- Цікаво... Навіщо туди позносили
Ці шини від автомобілів?
- Це замість вінків... Це тепер ніби символ,
Це знаки, для всіх зрозумілі...
23.02.14р.
В.2. Нашу Батьківщину, нашу Україну зламати не можна. Як птах Фенікс, вона народжується із попелу, стає міцнішою, сильнішою. Один з аналітиків при ООН сказав: «Після закінчення війни Україна отримає сильну армію, патріотизм на високому рівні, згуртовану націю, а Росія - лише безім’янні могили.»
В.1. Бережи, Господи, Україну кожного дня, кожної хвилини. Нехай тут народжуються щасливі діти осяяні любов’ю і добротою.
В.2 О Матір Божа, помолись за грішний світ,
Бо в боротьбі пропав наш кращий цвіт.
Лежить в землі, й піднятися не може.
Дай сили, хай народ наш переможе.
В.1 Благослови, Пречиста Діво,
Царице неба і землі,
Тисячолітню Україну,
Скріпи її духовну силу,
Щиро молитися Тобі -
Царице неба і землі.
В.2. Любий Боже, Віджени злі сили від України, дай люду розуму, терпіння. Хай у нашій країні вічно панує любов, доброта, щирість, побожність. Не допусти, Боже, щоб тут панували фальш і лицемірство. В усьому хай виконується Твоя Свята Воля, а не наша.
Батюх І.І., заступник директора з ВР
Шаркевич Л.Р., педогог-організатор